Майбутнє  країни – у мріях дитини

Після перших подій на Євромайдані маленький Андрійко, побачивши  по телебаченні все, що відбувалося, часто задумувався: «Що б це таке там могло бути?» Він бачив, як переживають його рідні і в нього було погане передчуття, що там щось не так.

Настав вечір. Андрійко, як завжди, чистив зуби, вмивався і йшов спати. І ось віл ліг і неймовірно швидко заснув. Заплющивши очі, він одразу поринув у дивовижний світ пригод.

Перед ним постала країна: красива, гарна , і виявляється – це була Україна. З високим рівнем економіки, достойним рівнем життя громадян. Андрійко відразу ж звернув  увагу на охайно прибрані вулиці і чистоту навколо. Жодних калюж, болота чи сміття! Милували око архітектурні споруди, різноманітні магазини, парки, школи, церкви. Андрійко від захоплення аж відкрив рот. Люди в цій Україні були веселі, безтурботні, усміхнені,щасливі і безтурботні. Вони допомагали й поважали одне одного.

Андрійко йшов з мамою до крамниці булочок. І тут у хлопчика на очах з’явились сльози. У його кишенях не виявилося копійок чи купюр , щоб зробити покупку. Але мама, усміхнувшись, витягнула платіжну картку і він отримав своє солоденьке задоволення.

Андрійко вже хотів поласувати  та раптом його сон увірвався. Настав ранок. Його поцілунком розбудила матуся. Хлопчик подумав, що він так і не скуштував булочки у цій прекрасній Україні.

Купранець Данило, 4- А клас

 

Майбутнє країни – у мріях дитини

Мене питає росіянин: « Яким ти бачиш майбутнє своєї країни – міста , які понищила та забрала Росія?!» Насміхається з мене. А я….з гордістю відповіла: «Ні ! Міста України ніхто не забере. Хоча Ваша країна забрала кілька міст, але ми їх обов’язково повернемо. Моя країна прекрасна та красива держава! А майбутнє я бачу її чудовим!!!!!! Закінчиться війна . Солдати не будуть гинути. Стабілізується економічна ситуація. А люди будуть щасливі ! А росіянин просто повернувся та пішов у  інший бік вулиці. Чи то він так із заздрощів ….  Я не зрозуміла.

Миць Богданна, 4-А клас

 

Майбутнє країни – у мріях дитини

Патріотка

Жовтень добігав кінця. Надто швидко він проминув, пролетів вихором, здійнявши хмари опалого листя. А листопад потроху входив у свої законі права, натхненно й старанно сипав зливами з ранку до ночі.

Місто притихло, мов змирилось з присутністю листопаду й близьким приходом зими. В багатьох вікнах світилось, хоч була тільки п’ята година. Ксеня гралась із Діном – милим йоркширським тер’єром. Він – одна з небагатьох її радощів, крім книжок і фільмів. Не так воно й весело – лежати в лікарні. Діну дозволяли Оксанку провідувати раз в тиждень. І для неї це були кілька годин справжнього щастя, коли маленький кремово-срібний клубочок вистрибував їй на коліна в інвалідний візок і намагався лизнути в обидві щоки зразу.

Ксеня вже сім місяців хворіє на лейкемію. Кажуть, у неї неважкий випадок, можна вилікувати. Загалом, не все так жахливо, навіть на пригоду схоже. От тільки мама вже другий місяць ходить напружена, мовчазна і сумна. Спочатку Оксанка думала, що це через ускладнення її хвороби, але всі медсестри запевняли, що Ксеня йде на покращення. Тож вона навіть не знала що думати. Згодом стала помічати, що геть усі в лікарні ходять стурбовані, занепокоєні. Оксанка в палаті була одна, але бачила, що в інших палатах завжди увімкнений телевізор. Вона пробувала розпитати щось в мами, в інших лікарів, але всі мовчали чи просто відмахувались.

Через деякий час в лікарню почали масово завозити недужих – це було помітно з метушні навколо. Але на що вони хворіли, Ксеня не знала. А тоді випадково почула у розмові лікарів, що всі недужі – це тяжко поранені солдати. «Невже якась війна?» – з жахом подумала дівчинка. І її цікавість посилилась, хоч стало й трохи лячно.

Одного дня всі, або майже всі, лікарі кудись пішли, мабуть, робити операції новим пораненим. І Оксані вдалось непомітно вислизнути на інвалідному візку зі своєї палати, прилаштуватись під дверима сусідньої і вдосталь наслухатись розмов про теперішню війну. А тоді ще й телевізор ввімкнули, і дівчинка почула всі останні новини. Те, про що Ксеня щойно дізналась, її вжахнуло. Виявляється, у країні вже рік триває війна, зникають і помирають люди, ситуація дедалі складніша. І ні на що не вистачає грошей!

Тієї ночі дівчинка довго не могла заснути, все думала і думала. Скоро у неї важлива операція, і якщо все пройде вдало, Оксанка незабаром повернеться додому. Якщо ж операції не буде, хвороба затягнеться. І Ксеня прийняла рішення: всі зібрані гроші вона віддасть солдатам на фронт!

Мама довго плакала, коли дізналась рішення дитини. Але перечити не стала. А Оксанці потрібно було залишатись в лікарні ще на кілька місяців, поки не назбирають гроші на нову операцію. Щоб дівчинка не нудьгувала, їй подарували маленький ноутбук. Тож тепер Ксеня знала про всі події у державі. Якось дівчинка, гортаючи сторінки сайтів з інформацією про війну, натрапила на одну статтю. Оксану зацікавила назва: «Дівчинка жертвує здоров’ям заради країни». На першому плані – її фото… Це була стаття про неї, про її маленький подвиг! На душі стало так тепло й затишно від усвідомлення того, що її помітили!

Того ж дня усміхнена мама повідомила, що операція відбудеться, і то дуже скоро. Зворушені люди з цілої країни надсилали Ксені гроші, іноді навіть солодке й іграшки. Звісно, Оксанка видужала і повернулась додому, неймовірно щаслива з такого повороту подій. І відтоді дівчинка виробила собі правило на все життя – завжди допомагати іншим усім, чим можна.

І тільки так, допомагаючи іншим та об’єднавшись заради високої мети, можна досягнути багато. Спільними зусиллями можна здолати всі негаразди і тоді майбутнє про яке мріє кожна людина, кожна дитина стане реальністю.

Пендюк Соломія,  7-А клас