Я народився у Винниках. Все життя я тут прожив. Зараз  я розповім про легенди міста. Також про видатних осіб, які тут жили.

Почну з легенд. Розповім лише дві: звідки проходить назва міста і про річку Маруньку.

Назва міста – Винники. Моє місто заснували досить давно. В ті часи тут вирощували виноград. Від нього і пішла назва містечка.

Друга легенда про Маруньку. Одного разу в нашому лісі заблукав один хлопець. Три дні він шукав вихід з лісу. Він вийшов до річки і побачив дівчину. Він запитав дорогу. Вона йому сказала, куди йти. Також хлопець запитав ім’я дівчини, й та відповіла: «Мене звати Марунька». Згодом, він захотів з нею одружитись, Марунька також хотіла це зробити, але їй не дозволили батьки. Тому вона втопилась у річці, яку пізніше назвали на її честь.

Тут жило багато відомих людей. Я розповім про одного з них. Це Іван Липа,  відомий український письменник, твори якого я вивчав у шостому класі. Він прожив тут досить довго. Він проживав на вулиці Лесі Українки, на якій я живу. На його будинку є меморіальна дошка.

Я люблю своє місто. Раджу кожному відвідати Винники. Мені подобається тут жити і я думаю, що кожний, хто приїжджає сюди, підтримає мою думку, що це дуже красиве місто.

 

Годунько Нестор, 8-А клас

 

 

У  житті кожної людини є священні речі, до яких відносяться особливо – це родина, Батьківщина і місце, де ти народився. Для мене рідним є невеличке місто Винники.

Зараз Винники виглядають сучасними, але місто має давню цікаву історію . Згадки про нього сягають у сиву давнину, ще за часів гетьманства. Сама назва Винники походить від виноградарів, котрі тут колись проживали і виготовляли хороше вино. Здавна Винники були невеликим, багатонаціональним поселенням, зараз місто розширило свої кордони, розбудувалося, з’явилися багатоповерхівки, сучасні котеджі.

Проте у порівнянні з шляхетним і величним сусідом  – Львовом, Винники залишаються  затишним охайним містечком. Але  це не применшує його краси. У Винниках багато парків, садів, тому влітку місто потопає зелені, а біля приватних будинків різнобарв’ям милують око квіти. Не маючи історичних цінностей світового мистецтва, у Винниках є на що подивитися. Крім пам’ятників і Історико – краєзнавчого музею, гостей міста я повів би у місцеві храми. Це давні або сучасні споруди, але усі зачаровують своєю красою і дивують працею рук людських.

Не знаю як складеться моя доля, але зараз я б не хотів змінювати місце проживання. Мене не ваблять великі міста, я люблю маленькі вулички, де знаєш кожне деревце чи кущик.

Я люблю затишок рідного міста і пишаюся, що народився і живу саме у Винниках.

 Сеньків Данило,8-А клас

 

Я живу у прекрасному місті Винники. В ньому знаходяться красиві архітектурні будівлі, церкви, школи  та пам’ятники. Винники – це моє рідне місто і воно знаходиться на заході України. Винники – це невелике містечко, але дуже гарне і люди дуже добрі та дружні. Тут є багато місць, які варто відвідати. Серед них – Історико – краєзнавчий музей, пам’ятник Тарасові Шевченку, «Цісарська криниця». І саме про «Цісарську криницю» я хочу розповісти.

Біля підніжжя гори Шипшина розташована «Цісарська криниця». Вона відома з княжих часів і являє собою шахтний колодязь з чистою водою, яка надходить з джерел через складну систему таємних переходів та галерей, що були споруджені під горою Жупан. З історичних джерел відомо, що ці підземні ходи мали довжину до декілька кілометрів і можливо зв’язували між собою  Винниківський замок і Чортову скелю.

Я люблю своє рідне місто, адже воно особливо цікаве і загадкове.

 Гачок Ярина,8-А клас

 

Винники – невеличке місто, яке розташоване на окраїні Львова, але велике і багате своєю історією. Адже всі знають Легенди про гору жупа, річку Маруньку, Чортові скелі. Також  у цьому мальовничому містечку були великі видатні особи – Іван Липа, Борис Григорович Возницький та інші.

Возницький Борис Григорович починав свою діяльність у Винниках і був натхненником створення Винниківського Історико-краєзнавчого музею, збирав перші експонати для нього.

Іван Липа на початку 1922 року переїхав до Львова. І 1 березня 1922 року прибуває до Винник. У Винниках проводить своє життя, займається лікарською практикою і пише вірші.

Вам напевно цікаво чого місто Винники отримали таку назву? Ця назва пов’язана із заняттям  мешканці. Винники були засновані, як селище виноградарів і виноробів. Тому символіка на гербі відповідає і назві, і історії.

Я дуже пишаюся, що тут народилася і живу. Бажаю своєму улюбленому містечку миру та злагоди.

 Лементарчук Ольга,8-А клас

 

Винники  – моє рідне місто. Тут я народилася, живу і навчаюсь. Це невелике містечко на околиці міста Львова. Перша згадка про Винники датується  1352 роком. У місті проживає близько 18 тисяч осіб.

Історія  мого рідного міста багата і цікава. За давніми переказами Винники були засноване як селище виноградарів та виноробів і від цього пішла його назва.

Моє місто має свій герб. На гербі зображено у золотому полі спіле гроно винограду з зеленим листком. День міста ми святкуємо 23 серпня.

Винники з усіх сторін оточені горами: горою Жупан, Лисівкою, Шипшиною, а також скелями, які розташовані в межах Винниківського лісопарку  – це Чортові скелі, їх висота 414 м над р.м. Вулиця, де я проживаю назва в честь гори Жупан.

Винники багаті архітектурними пам’ятниками. Місто має декілька церков та костел Успіння Пресвятої Діви Марії. Заснування костелу у Винниках пов’язана з історією ікони Матері Божої Винниківської. У хроніці львівських вірменських бенедикток є запис , що 1736 року ця ікона плакала кривавими  слізьми. Львівський латинський архієпископ Миколай Вижицький визнав її чудотворною. Сам костел був збудований 1766 року, фундаторкою якого була Мар’яна Тарло з роду Потоцьких. У новозбудований костел  перенесли Чудотворну ікону. З роками парафія розвивалася.

У місті є Історико-краєзнавчий музей, заснований 4 вересня 1994 року, свої промислові підприємства, безліч магазинів з яскравими вітринами. У Винниках є декілька навчальних закладів, один із них – це СЗШ № 29, в якій я навчаюсь. Тут у різний час проживали такі відомі письменники: Іван Липа, Юрій Липа, Іван Огієнко, Володимир Левицький та інші. Серед видатних винників чан похованих у Винниках є мій прадідусь Чеславський Михайло Степанович. Він був видатним педагогом, багатолітнім директором школи, у якій я навчаюсь. На його честь встановлена меморіальна дошка.

Особливо місто красиве взимку на новорічно-різдвяні свята, коли навкруги біло, усе вкрито снігом. Все оживає, на вулицях лунає щирий дитячий сміх, звідусіль лунає коляда, по вулицях ходять дитячі та молодіжні вертепи. У Винниках відбувається святкова атмосфера.

Влітку можна відпочити на Винниківському озері, піднятись на Чортові скелі, піти до лісу на пікнік.

Мені приємно ходити у тіні дерев вулицями і дивитися на все, що відбувається навколо, бо я своє місто дуже люблю.

 Чеславська Софія,8-А клас

 

Вузька звивиста дорога біжить зі Львова  у наші рідні Винники. Навколо справжнє зелене море. Височезні дерева, погойдуючи своїм віттям, вітають нас.

Круті схили, зелені горби, а внизу ошатні будинки, казкової краси церковні споруди, прекрасні фруктові сади утворюють мальовничий і красивий ландшафт.

Назва Винники пішла від виноградників, які викохували місцеві мешканці. Місто Винники заснував у другій половині ХІІІ ст. галицько-волинський князь  Лев Данилович. Спочатку містечко мало назву Малий Винник. Місто було укріплене, мало свою фортецю.

Внаслідок ординської навали та агресії з боку Польщі, Литви й Угорщини Галицько-Волинське князівство занепало. Землі князівства захопив король Казимир ІІІ. Фортеця була передана монахам ордену «піарів».

Австрійська влада зачинила монастир. У 1779 році у цій давній споруді стала працювати тютюнова фабрика.

Наприкінці ХІХ століття завдяки самовідданій боротьбі українських патріотів було засновано Наукове товариство імені Т.Г.Шевченка у Винниках. А у 1914 році за кошти винниківчан був споруджений пам’ятник Т.Г.Шевченку.

В околицях Винник археологи відкрили два поселення скотарсько-землеробських племен епохи міді. Одне з них досліджувалось у 1962 році.

Мешканцям Винник дорога історія рідного міста. Вони глибоко шанують славетних предків – письменників, живописців.

 Сазанська Єлизавета,8-А клас

                                  Винники – моє рідне місто

 

Серед зелених лісів розкинулось мальовниче містечко Винники. Родюча земля, зелені луги, маленькі ошатні будинки з барвистими квітами на грядках і виноградні лози біля них – це все моє рідне, знайоме з раннього дитинства.

Особливо гарно у Винниках весною. На кожному подвір’ї цвіте духмяний бузок, сади буяють білим яблунево-вишневим цвітом, весело виспівують птахи, будуючи свої затишні гніздечка. Виблискують на сонці хрести на старовинних церквах, а їх у моєму містечку чотири. Усі гарні, з чудовими іконами, прикрашеними вишивками народних майстринь і вітражами, які грають на сонці кольоровими барвами. А у неділю і свята перемовляються між собою веселим передзвоном.

Але коли сонце лягає спати і на Винники опускається темрява, оживають на його вулицях таємничі легенди. Здається, ніби десь далеко у лісі чути грізний рев могутнього дракона, який ще у сиву давнину жив на Чортових скелях і не давав подорожнім безпечно потрапляти до Львова. А біля гори Жупан дзвенять козацькі шаблі і серед кущів мерехтять червоні жупани, а потім раптом все стихає і тільки тихо цокотять копита вороних коней, що віддаляються. З іншого боку лісу лунає дівочий спів, це дівчина Марунька, що пасе корів і пригнала їх до річки, зустріла молодого боярина, який заблукав у лісі на ловах. З тих пір цю річку, де зустрілися молоді люди, стали називати Марунькою…

Небо на сході порожевіло, заспівав десь далеко півень, і таємничі легенди поволі відступають перед яскравими променями вранішнього сонця. Знову лунає дитячий сміх. Я щаслива, що зростаю у цьому місті з багатою і цікавою історією та відкритими і привітними людьми.

Тільки тут по-особливому цвіте калина, шепочуть трави, будять зі сну солов’ї.

Тільки тут тепло і затишно, як у рідної мами, а у повітрі солодко пахне бузком.

 

Демцюх Діана, 6-А клас

СЗШ І-ІІІ ст. №29 м.Львова

Винники – моє рідне місто

Я народився і живу у мальовничому місті Винники, яке знаходиться на околиці міста Львова. Хоча воно і невелике, але дуже багате своєю історією.

Назвали місто так тому, що  у давнину тут вирощували виноград. І воно славилось своїми великими виноградниками та добрими виноробами.

Також Винники оповиті багатьма легендами про гору Жупан, річку Маруньку та Чортові скелі.

Ще у місті жило і працювало багато відомих і видатних людей. Таких, як лікар Іван Липа, історик Борис Григорович Возницький та діячі УВО і ОУН Врецьона Євген та Володимир.

Винники багаті на архітектурні пам’ятки. Місто має декілька церков та костел Успіня Пресвятої Діви Марії. Заснування костелу пов’язане з історією ікони Матері Божої Винниківської. У місті також є Історико-краєзнавчий музей.

Для мене моє місто найкраще. Воно по-своєму красиве у будь-яку пору року. Взимку, на новорічно-різдвяні свята, коли навкруги усе вкрите снігом. А на вулицях чути дитячий сміх і звідусіль лунає коляда. А весною і літом місто стає зеленим і пахучим. Адже тут росте багато дерев, трав і квітів.

Я дуже люблю своє рідне місто. І куди б я не їздив, завжди з нетерпінням чекаю повернення, бо тут панує особлива атмосфера – атмосфера рідного краю.

 

Врецьона Назарій, 6-А клас

СЗШ І-ІІІ ст. №29 м.Львова

 

 

Винники – моє рідне місто

Дійсно рідне. Це місто моїх предків, які сягають у XVІ століття. Тут народився і я. Винники прекрасне своєю місцевістю. Горби, долини, ліси. Нашими лісами прогулювався молодий князь Лев, син Данила Галицького. Посадив свої дуби і Богдан Хмельницький. Винники прикрасив один із перших пам’ятників в Україні Т.Г.Шевченку. Тут жив і знайшов свій спочинок лікар, політичний діяч Іван Липа.

Я люблю своє місто з його гомінкими вулицями, люблю вслухатися у бамкання церковних дзвонів і у спів птахів.

Надзвичайно чудовий захід сонця, коли поступово промені губляться між деревами лісу.

А яка пречудова весна у Винниках. Будинки потопають у яблуневому і вишневому цвітінні, немов у молочній пелені.

Винники ще славне і тим, що тут живуть чудові працьовиті люди – робітники, вчителі, лікарі, науковці.

Левків Данило, 6-А клас

СЗШ І-ІІІ ст. №29 м.Львова

 

 

 

 

Винники – моє рідне місто

Винники – рідне місто моїх батьків, дідів та прадідів, що робить його особливо дорогим для мене. Розташоване неподалік Львова, в оточенні мальовничих пагорбів, вкритих лісом, воно недарма зветься «Малою Швейцарією». Хоча справжню назву Винники тісно пов’язують з виноробством. Вважається, що в винниківських погребах здавна робили та зберігали вино, яке подавали навіть королям. Тому в центрі давнього міського герба зображене гроно винограду.

Наше невеличке містечко багате своєю історією. У Винниках зведено перший пам’ятник Кобзарю на Галичині, відома з древніх часів і «Цісарська криниця». Тут побудовано протягом кількох століть костел та три церкви. З Винниками пов’язане життя та діяльність багатьох відомих людей. В різні історичні епохи тут проживали видатні учасники визвольних змагань, які боролися за незалежність України, культурні діячі, письменники, спортсмени, серед яких Іван Липа, Іван Огієнко, Ірина Твердохліб, Олександра Любич-Парахоняк, Ростислав Поточняк та багато інших.

Винники – спражній рай для поціновувачів активного відпочинку. Чудові пейзажі гори Лисівки, вершини гори Жупан, що тягнуться до Чортових скель, відпочинкові комплекси Винниківського озера та бази «Електрон» магнетично притягують все більше відпочиваючих.

В майбутньому бачу своє місто розвинутою частиною – околицею великого європейського Львова, де комфортно проживати дорослим та дітям. У Винниках вже зараз видатний винниківчанин Мирон Маркевич впорядковує надсучасний футбольний центр і відомі молоді спортсмени є частими гостями нашого міста. Я впевнений, що Винники ще подарують Україні багато талановитих людей.

Нечепоренко Максим, 6-А клас                                                                                       СЗШ І-ІІІ ст. №29 м.Львова

 

Легенда про Винники

   Це   було давно. Та так давно, коли ще й Винник не було. А були ліси та гори. Та не було там жодної хатини, та не жили там люди.

    Але все ж таки була там одна хатина. І жив у ній дуже старий та самотній чоловік. І ось одного разу вирішив він піти на самий верх найвищої гори, тому що він не раз чув голоси людей із гори. Зібравшись, він сказав собі : «Я повинен дійти до верху гори, мені ніщо не завадить,  хіба що смерть». Довго йшов старенький, втомився і раптом почув дитячий і писклявий плач. Але поблизу нікого не було. Чоловік сів відпочити, переконуючи себе, що плач лунає із верхівки гори. Отже вона близько. І раптом уже пролунав дитячий веселий сміх, і хтось заскоботав дідуся за ліве плече. Він озирнувся та натомість допитливої та веселої дитини, він побачив красивий кущ. Гілочки у нього закручені і переплетені між собою. Листя у нього розміром долоні. А що саме найкрасивіше – це маленькі фіолетові м’ячики, які ростуть гронами на кущі. Отож, щоби не було чоловікові так самотньо у дорозі, зірвав він гілочку і подався далі. Уже не було йому так самотньо, як раніше.

На верхівці гори дідуся чекала велика неприємність. Людей там не було. Але була одна хатина. І здавалося, що у ній ніхто не жив, тому що була вона уся у пилюці і їжі, там не було і води. І вирішив старенький, що житиме у цій хатині. Згодом він зрозумів, що голоси, які він чув, лунали від куща, а не від людей. Чоловік дуже піклувався про гілочку і назвав її виноград. І стали вони добрими друзями. Не жив дідусь більше так самотньо, як раніше. І не плакала більше гілочка винограду. Минув час і дідусь помітив, що усе рідше виспівував свої веселі пісні виноград. Він ставав усе сухіший і сухіший, і завжди, коли впаде із нього листя чи м’ячик, то уже не виросте. І вирішив старенький посадити гілочку у землю. І уже за ніч виросла велика загорожа хатини чоловіка із кущів винограду. Зрадів дідусь, що виростив таку красу і вмить засумував. Засумував він тому, що знав, що скоро помре. І хто ж тоді доглядатиме ці кущі, хто ж їстиме їх соковиті виноградини, для чого їм буде рости? І вирішив він збудувати місто. Хоч був дуже старий, але він працював із вірою та любов’ю до чудових кущів. І кущі допомагали йому. Вони пускали корінці і із них виростали великі мури. А кущ, який виріс із гілочки, так проріс, що із нього вийшов чудовий та прекрасний замок. Так спільними зусиллями вони збудували красиве місто. І назвав його старенький чоловік у честь винограду – Винники. І приїжджали люди і доглядали кущі.

А тепер тут живуть люди. І місто розбудувалося і стало прекрасне. Хто зна, може, десь там і є хатина, оточена кущами винограду. Ніхто не знає.

Жестокова Софія, 5-В клас                                                                                          СЗШ І-ІІІ ст. №29 м.Львова